Дробицький Яр
Новини

Фотографії

Архів В.П.Лебедєвої

Вікторія Павлівна Лебедєва, журналістка газети «Вечірній Харків», у 1989 році вперше надрукувала статтю про трагедію Дробицького Яру. В архіві представлено опубліковані авторські роботи та ті, що не вийшли друком, щодо Дробицького Яру, листування з читачами, розповіді праведників народів світу та спогади врятованих. Відгуки про книги, творчість та дослідження свідчать про високу оцінку колег по перу. Наводяться численні факти очевидців трагедії Дробицького Яру, окремі з них було опубліковано вперше. Тепер для жертв, із мартирологу Дробицького Яру, що згадуються в документах архіву, вказано посилання на «Архів В.П. Лебедєвої».

Архів П.П. Сокольського

В архіві здебільшого містяться різноманітні документи та свідоцтва, на підставі яких створено мартиролог Дробицького Яру. Це спогади тих небагатьох, кому вдалося уникнути смерті та тих, хто знав і пам'ятав загиблих — їх сусідів, товаришів, колег, рідних. Понад 500 осіб надали інформацію про жертв Дробицького Яру, усі вони вказані на сайті. Вивчаючи архів П.П. Сокольского, вдалося встановити нові імена жертв: більше 280 чоловік раніше не були вказані в мартирологу. Тепер для жертв із мартирологу Дробицького Яру, які згадуються в документах архіву, вказано посилання на «Архів Сокольського П.П.».

Архів родини Давидових

Це велике зібрання фотографій, документів, газетно-журнальних вирізок щодо питань, які хоча-б якось стосувалися трагедії Дробицького Яру, проєктів меморіалу, збору коштів, підготовки та безпосередньо будівництва комплексу. В архіві зібрано літературну та художню творчість, присвячену Дробицькому Яру, полемічні нотатки та свідчення очевидців, із зазначенням конкретних імен. Тепер для жертв, з мартирологу нашого сайту, які були згадані у спогадах, вказано посилання на «Архів Давидових».

Сім'ї

Стали доступними відомості про загиблих членів кількох сімей (наприклад, Давидових, Полнарьови, Шварц, Шаїс, Туніс, Трайнен і багато інших)

Невідомі документи

Посилання на Яд Вашем

Для кожної жертви вказано посилання на документи з Центральної Бази даних імен жертв Шоа музею Яд Вашем

Господарська діяльність комунального підприємства

Flag Counter

 

Дробицький Яр на східній околиці міста Харкова...

У кінці 1941 — на початку 1942 років у районі Дробицького Яру здійснювалися масові вбивства єврейського населення міста Харкова. Меморіальний парк і музей Дробицький Яр присвячені цим подіям.

20 жовтня 1941 року частини вермахту дісталися передмістя м. Харкова. Місто обороняли 216 стрілецька дивізія Червоної Армії, 57 стрілецька бригада НКВС, полк ополченців, танковий батальйон (47 танків) — усього до 20 тисяч осіб, 120 артилерійських знарядь і мінометів, під командуванням генерал-майора І.І. Маршалкова.

23 жовтня 1941 року 55 армійський корпус збройних сил нацистської Німеччини (квартирмейстерський відділ), штаб якого утворив міську комендатуру, видав інструкцію, у якій йшлося про таке:
«1. Для переможця всі засоби для відновлення і підтримки порядку та спокою в Харкові підходять.
2. Непокірні елементи, саботажників і партизан, яких слід шукати майже винятково в єврейських колах, слід карати смертю. Так само публічна страта через повішення, повішених слід залишати для залякування. Охорона страчених осіб допоміжною поліцією. Євреїв, єврейські крамниці та єврейські підприємства слід якось позначити.
3. Потрібна надзвичайна суворість із населенням».

У ніч з 23 на 24 жовтня 1941 року Харків було окуповано частинами 57 піхотної дивізії (командир — генерал-майор Антон Достлер), 100 легкої піхотної дивізії (командир — генерал-лейтенант Вернер Занне) та 101-ої легкої піхотної (єгерської) дивізії (командир — генерал-лейтенант Йозеф Браунер фон Хайдрінгер). У цей час у місті залишалися 500 тисяч мешканців — з 902 312 тисяч мешканців станом на 1 травня 1941 року.

25 жовтня 1941 року відбулася перша страта. На балконі обласного комітету партії повісили чоловіка. На грудях у страченого була табличка з написом «партизан».

У середині листопада 1941 року було розстріляно й повішено 200 комуністів і заарештовано понад 1000 мирних жителів.

14 листопада 1941 року Голова Харківської міської управи А.І. Крамаренко передав розпорядження бургомістру 5-го району А.П. Оробченко зібрати не менше 50 комуністів і євреїв у приміщенні району. Схоже розпорядження отримали й бургомістри інших 18 районів Харкова. Схоплені євреї та комуністи були поміщені до імпровізованого концтабору у готелі «Інтернаціонал» (нині «Харків»).

15 листопада 1941 року під час облави було заарештовано близько 500 цивільних осіб, 20 із яких було повішено на балконах штабу саперного полку.

15 листопада 1941 року повішено 7 «саботажників», серед яких була одна жінка.

16 листопада 1941 року до міста прибув основний склад зондеркоманди 4А айнзатцгрупи «С» (особливий армійський підрозділ німецьких військ, який здійснював масові вбивства цивільних осіб на окупованих територіях, відігравав провідну роль у «остаточному вирішенні єврейського питання») під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля.

22 листопада 1941 року вийшла постанова Харківської міської управи щодо «єврейського питання», у якій, зокрема, було таке:
««Євреї не мають права працювати в державних і громадських установах. Євреїв не можна пускати до приміщення управи, окрім старости громади. На руках євреї мають носити пов'язку. Усіх євреїв переселити в один район. Звернути увагу німецького командування на бажання населення вжити заходів до євреїв».

5 грудня 1941 року Харківська міська управа видала постанову про проведення перепису та реєстрації населення по районах. В інструкції з проведення реєстрації населення міста Харкова, зокрема, було зазначено:
«3. Реєстрація проводиться за списками встановленої форми.
4. На кожне домоволодіння 2 списки: до першого списку записуються усі мешканці домоволодіння за винятком жидів; до другого списку записуються усі жиди незалежно від їхньої віри».

Для перепису осіб єврейської національності було замовлено спеціальні бланки жовтого кольору.

Середина листопада — середина грудня 1941 року на вулиці Рибній (зараз Кооперативна), 6 при гаражі зондеркоманди 4A було відкрито в'язницю, де утримували кілька десятків людей (здебільшого євреїв). В'язнів залучали до важких робіт, били, змушували стояти голими на морозі, поливаючи водою, а часом розстрілювали.

14 грудня 1941 року з'явився заклик міського коменданта до євреїв міста Харкова. В ньому закликали до 16 (за іншими даними до 20) грудня включно переселитися до бараків Тракторного та Верстатобудівного заводів.

Між 14 та 20 грудня 1941 року кілька сот хворих людей і людей похилого віку, які не могли дійти до місця переселення, зібрали й замкнули в приміщенні синагоги на Міщанській (нині Громадянська) вулиці, де всі вони померли від голоду й холоду.

18 грудня 1941 року зондеркоманда 4А під приводом переведення мешканців до єврейської громади забрала з психіатричної лікарні близько 200 хворих євреїв. Розстріл «за розпорядженням СД» було проведено 1-ю ротою 314-го поліцейського батальйону (командир роти — обер-лейтенант поліції Оскар Кріст).

З 27 грудня 1941 року почалася ліквідація гетто: під приводом відправлення на роботу до Полтавської області німці почали вивозити євреїв із гетто в Дробицький яр і розстрілювати.

7 січня 1942 року з єврейського гетто було знято охорону — його більше не існувало.


Джерела:
1. Скоробогатов А.В. Харків у часи німецької окупації (1941 – 1943). – Харків: Прапор, 2004. – 368 с.
2. Круглов А.И. Катастрофа украинского еврейства 1941—1944 гг. Энциклопедический справочник. — Харьков: Каравелла, 2001. — 376 с
3. Етнополітичні проблеми Другої світової війни в Україні: наукові інтерпретації, історична пам’ять. Матеріали доповідей круглого столу (м. Харків, 31 жовтня 2011 р.). – Х., 2011
4. Between the Worlds: - Yad Vashem

 

©2011-2021, КП «Меморіальний парк «Дробицький Яр»