Дробицький Яр
Новини

Фотографії

Архів В.П.Лебедєвої

Вікторія Павлівна Лебедєва, журналістка газети «Вечірній Харків», у 1989 році вперше надрукувала статтю про трагедію Дробицького Яру. В архіві представлено опубліковані авторські роботи та ті, що не вийшли друком, щодо Дробицького Яру, листування з читачами, розповіді праведників народів світу та спогади врятованих. Відгуки про книги, творчість та дослідження свідчать про високу оцінку колег по перу. Наводяться численні факти очевидців трагедії Дробицького Яру, окремі з них було опубліковано вперше. Тепер для жертв, із мартирологу Дробицького Яру, що згадуються в документах архіву, вказано посилання на «Архів В.П. Лебедєвої».

Архів П.П. Сокольського

В архіві здебільшого містяться різноманітні документи та свідоцтва, на підставі яких створено мартиролог Дробицького Яру. Це спогади тих небагатьох, кому вдалося уникнути смерті та тих, хто знав і пам'ятав загиблих — їх сусідів, товаришів, колег, рідних. Понад 500 осіб надали інформацію про жертв Дробицького Яру, усі вони вказані на сайті. Вивчаючи архів П.П. Сокольского, вдалося встановити нові імена жертв: більше 280 чоловік раніше не були вказані в мартирологу. Тепер для жертв із мартирологу Дробицького Яру, які згадуються в документах архіву, вказано посилання на «Архів Сокольського П.П.».

Архів родини Давидових

Це велике зібрання фотографій, документів, газетно-журнальних вирізок щодо питань, які хоча-б якось стосувалися трагедії Дробицького Яру, проєктів меморіалу, збору коштів, підготовки та безпосередньо будівництва комплексу. В архіві зібрано літературну та художню творчість, присвячену Дробицькому Яру, полемічні нотатки та свідчення очевидців, із зазначенням конкретних імен. Тепер для жертв, з мартирологу нашого сайту, які були згадані у спогадах, вказано посилання на «Архів Давидових».

Сім'ї

Стали доступними відомості про загиблих членів кількох сімей (наприклад, Давидових, Полнарьови, Шварц, Шаїс, Туніс, Трайнен і багато інших)

Невідомі документи

Посилання на Яд Вашем

Для кожної жертви вказано посилання на документи з Центральної Бази даних імен жертв Шоа музею Яд Вашем

Господарська діяльність комунального підприємства

Flag Counter

 

З історії
документалістики трагедії Дробицького Яру в книжковій серії доцента Ю.М. Ляховицького «Єврейський геноцид в Україні в період окупації. 1941-1944»
(1988-1996)

Юрій Михайлович Ляховицький (народився у 1940 р.) — кандидат технічних наук, доцент, викладав на кафедрі підйомно-транспортних машин Українського заочного політехнічного інституту (пізніше — Українська інженерно педагогічна академія) — один із першовідкривачів у новітній історіографії (радянської, української та ізраїльської) теми геноциду єврейського населення Харкова в період німецько-фашистської окупації (1941-1943).

Походить з відомої харківської медичної родини — доктора медичних наук, професора-хірурга Михайла Михайловича Ляховицького (1903-1972) та кандидатки медичних наук, лікарки-патологоанатома Марії Мойсеївни Тираспольської (1909-1991), не з чуток йому знайома трагедія харківських євреїв — це особисте для його 11 родичів, яких захопила зненацька окупація та вони загинули, як тоді говорили, «на Тракторному», також це позв'язано з професійною діяльністю батьків, які безпосередньо стикалися з цією темою під час служби в системах фронтових (батько) та евакуаційних (мати) госпіталів РСЧА.

Ці обставини пояснюють зацікавленість Ю.М. Ляховицького цією, табуйованою до кінця 80-х років, палкою темою, яка отримала дозвіл лише на хвилі перебудови та гласності — у рамках створеного в лютому-травні 1989 року, за його активної участі, Харківського товариства єврейської культури (ХТЄК).

Його перша стаття на тему геноциду єврейського населення Харкова в період окупації «Хотілося б усіх поіменно назвати», опублікована 13.09.1988 р. в Харківській обласній газеті «Червоний прапор» (тоді ще «органі Харківського обкому КПРС»!), викликала великий суспільний резонанс. З цього моменту, можна вважати, й почалося «легальне» фронтальне дослідження документованої історії Дробицького Яру.

Тому, після того, як Ю.М. Ляховицький звернувся до Харківського обласного архіву за «спрямуванням організації» (в цьому випадку, зазначенного вище ХТЄК) та отримав підтримку директорки архіву В.В. Резникової та архіваріуса А.І. Бурік, яку важко переоцінити, він був допущений до «святая святих» облархіву — «фонд спеціального зберігання», горезвісний «спецзбер». Там він знайшов матеріали для підготовки своєї «Серії» (та, перш за все, «Книги Дробицького Яру»), що передбачає збір і вивчення окупаційних документів того часу, складання мартирологу Дробицького Яру (на підставі близько п’яти тисяч бланків жовтого кольору, що зберігалися в «спецзбері», побудинкових списків зловісного 125-тисячного нацистського «замовлення № 23» для реєстрації Харківських євреїв (6-15 грудня 1941 р.), їх виселення до бараків Верстатобуду (Станкострою) та Тракторного заводів (14-16.12.1941 р.) та подальшого знищення).

У своїй черговій статті «Знайдено списки загиблих...» (у газеті «Вісник єврейської радянської культури» від 26.09.1990 р.) ці бланки було названо «жовтими списками»; цей термін отримав у неформальному документальному обігу широке застосування. У будь-якому разі, намагатися знайти термін в обігу раніше марно.

Ці списки, доповнені даними, які було отримано слідами зазначених вище газетних публікацій Ю.М. Ляховицького, а також підготовчими матеріалами експозиції Харківського історичного музею, присвяченими 50-річчю трагедії Дробицького Яру, в організації якої він брав участь, власне склали первісний мартиролог Дробицького Яру.

Цю роботу завершив вихід у світ (за світоглядним сприянням Євгена Євтушенка (див. фотокопію його листа) книги Ю.М. Ляховицького «Зневажена мезуза» («Книга Дробицького Яру»): Свідчення, факти, документи про нацистський геноцид єврейського населення Харкова в період окупації. 1941-1942. — Харків: Основа, 1991.—192 с. [24] з. іл. (Здано в набір 12.12.90. Підписано до друку 15.03.91), що стала піонерською в цьому контексті та відкрила згадану книжкову серію «Єврейський геноцид в Україні в період окупації. 1941-1944». Доречно зауважити, що видавництво Харківського університету «Основа» — єдине з 12 наявних на той час радянських видавництв — яке наважилося на видання цієї книги (навіть «за рахунок автора», але «в авторській редакції», у якій поховані в Дробицькому Яру «мирні радянські громадяни — жертви нацистського терору» були, нарешті, названі «євреями»).

Варто підкреслити, паралельно зі збором матеріалу для «Зневаженої мезузи» Ю.М. Ляховицький, на прохання дирекції архіву, склав і передав перелік усіх наявних в «спецзбері» описів документів щодо цієї теми — для їх подальшого «розсекречення» та переведення на спільне зберігання.

Також, у червні 1991 р. (уже після виходу «Зневаженої мезузи») Ю.М. Ляховицький, також на прохання дирекції архіву, надавав консультативно-джерелознавчу допомогу групі зарубіжних укладачів першого узагальненого «Списку переслідуваних/постраждалих осіб, List of Jews from Kharkov who perished during the Holocaust» по Харківській області, передавши джерельну базу даних (Ф. Р-3746, Р-4743, Р-6245 тощо), яку він використав під час складання мартирологу «Зневаженої мезузи», який, таким чином, було включено до згаданого «Списку», а потім до заснованої на цьому «Списку» «Центральної бази даних імен жертв Шоа» Яд Вашем.

Подальша діяльність доцента Ю.М. Ліховицького в межах цієї теми проводилася в легальних рамках заснованої ним приватної єврейської газети «Бенсіах» («Співрозмовник») (1989) та керованої ним Секції історії та культури єврейського населення Слобідської України («Інститут єврейських досліджень») Північно-Східного наукового центру НАН України (1994), а також ряду неформальних (легалізованих шляхом повідомлення) єврейських організацій, що діяли під його керівництвом у той період (до його від’їзду з країни в 1996 р.), з вивчення Катастрофи, зокрема: Харківський регіональний історико-меморіальний центр Катастрофи (ХРІМЦІК) «Дробицький Яр» (1988); Український меморіальний фонд Голокосту «Дробицький Яр» (1990); Міжнародний фонд Голокосту «Дробицький Яр» (1993), інститут вивчення Голокосту при Нью-Йоркській академії наук (дійсним членом якої він був обраний в 1996 р.), Незалежний архів Голокосту «БеНАХ» (1996), а також - проєкт (див. фотокопію урядової телеграми) «Навчально-просвітницький комплекс музею Голокосту» (на базі Харківського Будинку вчених) (1996) та ін.

Результатом їхньої діяльності став випуск у 1992-1996 рр. книжкової серії «Єврейський геноцид в Україні в період окупації. 1941-1944» (з передмовою голови Північно-Східного центру НАН України, академіка НАН України В.П. Семиноженка).

Архітектоніка та склад книг серії «Єврейський геноцид в Україні в період окупації. 1941-1944» — це зібрання артефактів (документальних, епістолярних тощо), пов’язаних з дослідженням трагедії Дробицького Яру, особистостей його фігурантів — жертв, людей, яким вдалося врятуватися, рятівників і колаборантів, які зібрали, здебільшого, в процесі та з метою підготовки й видання вищезазначених книг цієї серії. Відповідно, ці матеріали, що відображають загальну характеристику й масштаби «остаточного вирішення єврейського питання» в Харкові та Харківській області, й складають їхній основний зміст.

Вони охоплюють документальні матеріали про знищення нацистами в рамках «остаточного вирішення єврейського питання в Європі» єврейського населення Харкова та області в період окупації, що вперше публікуються, накази та розпорядження окупаційної влади, свідчення очевидців і в’язнів Харківського гетто, спогади харків’ян і мешканців інших міст про людей і події того часу, публіцистичні матеріали, фотодокументи тощо.

У «Серії» розглянуто також різні аспекти національної трагедії єврейського народу, що накопичені за довгі роки замовчування та спотворення багатьох болючих проблем, наприклад, колабораціонізм серед місцевого населення, участь євреїв в Опорі, роль українського націоналістичного друку в здійсненні Голокосту, взаємини рятівників і врятованих тощо.

Ряд матеріалів «Серії» присвячено злободенним питанням, пов’язаним зі спробами деформації трагедії Голокосту в тогочасній історіографії та публіцистиці, подоланням його наслідків в актуальному для того часу єврейському менталітеті, посиленням юдофобії та антисемітизму в масовій свідомості, репатріацією в Ізраїль, еміграцією і так званим єврейським відродженням у вітчизняній діаспорі-галуті.

Особливе місце в «Серії» відведено відомостям про рятівників євреїв — не євреїв, які удостоєні ізраїльських медалей і дипломів «Хасидей уммот ха-олам» («Праведників народів світу»), або українських дипломів «Праведників України», так і просто патріотів.

До спеціальних розділів «Серії» винесено документи та списки осіб, які вступали в колаборацію з окупантами в справі знищення єврейського населення.

Детальніші відомості наведені нижче в бібліографічних описах книг «Серії».

1. Ляховицький Ю.М. Зневажена мезуза. («Книга Дробицького Яру»): Свідчення, факти, документи про нацистський геноцид єврейського населення Харкова в період окупації. 1941-1942. Вип. 1. Х .: Основа, 1991.—192 с.

Книга містить вперше опубліковані документальні матеріали про знищення нацистами в рамках «остаточного вирішення єврейського питання в Європі» єврейського населення Харкова та області в період окупації. Наведено накази та розпорядження окупаційної влади, свідчення очевидців і в’язнів харківського гетто, спогади харків’ян і мешканців інших міст про людей і події того часу, публіцистичні матеріали, фотодокументи тощо. Мартиролог містить біографічні довідки про кілька тисяч жертв нацистського геноциду. Переважна більшість даних почерпнуті з фондів Харківського обласного архіву (автор висловлює глибоку подяку співробітникам архіву В.В. Рєзнікової і А.І. Бурік за сприяння та допомогу при проведенні архівних розвідок). Видання книги здійснено за рахунок коштів автора та випускається в авторській редакції.

2. Голокост в Україні та антисемітизм у перспективі./Коллект. авт.; За заг. ред. Ю.М. Ляховицького. Х.: Б-ка газети «Бенсіах», 1992.—150 с.

У книзі, яка є першою в післявоєнній вітчизняній історіографії колективною роботою на схожу тему (у ній беруть участь вчені України, Росії, Франції та Ізраїлю — історики, юристи, філософи, соціологи та психологи), розглянуто різні аспекти національної трагедії єврейського народу, що накопичила за довгі роки замовчування та спотворення багато болючих проблем, наприклад, колабораціонізм серед місцевого населення, участь євреїв в Опорі, роль українського націоналістичного друку в здійсненні Голокосту, взаємини рятівників і врятованих тощо. Ряд матеріалів присвячено злободенним питанням, пов’язаним зі спробою деформації трагедії Голокосту в сьогоднішній історіографії та публіцистиці, подоланням його наслідків в сучасному єврейському менталітеті, посиленням юдофобії та антисемітизму в масовій свідомості, репатріацією в Ізраїль, еміграцією і так званим єврейським відродженням у вітчизняній діаспорі-галуті. Окремою книжкою до видання включена монографія «Жовта Книга» (вип. 1), що містить вперше опубліковані свідчення та спогади очевидців і в’язнів єврейського гетто Харкова, архівні матеріали, мартиролог (перша книга — «Зневажена мезуза» — вийшла в червні 1991 р.).

3. Ляховицький Ю.М. Жовта Книга: Свідчення, факти, документи про нацистський геноцид єврейського населення Харкова в період окупації. 1941-1943. Вип. 2. Х.: Б-ка газети «Бенсіах», 1992.—52 с.

Книга містить вперше опубліковані документальні матеріали про знищення нацистами в рамках «остаточного вирішення єврейського питання» єврейського населення Харкова та області в період окупації, публіцистичні матеріали, мартиролог. Перша книга — «Зневажена мезуза» — вийшла в червні 1991 р.

3а. Ляховицький Ю.М. Жовта Книга: Свідчення, факти, документи про нацистський геноцид єврейського населення Харкова в період окупації. 1941-1943. Вип. 2. Х.: Б-ка газети «Бенсіах», 1994.—124 с.

Книга містить вперше опубліковані документальні матеріали, що відображають хронологію, театр діючих осіб і фігурантів нацистського «остаточного вирішення єврейського питання» в Харківському та інших регіонах України в період окупації, публіцистичні матеріали, мартиролог. Попередні книги — «Зневажена мезуза» та «Жовта Книга» (вип. 2 і 3) — вийшли відповідно в 1991, 1992 і 1994 рр.

4. Єврейський геноцид в Україні в період окупації в німецькій документалістиці. 1941—1944/Укладачі: А.І. Круглов, Ю.М. Ляховицький, Ю.Г. Субочева (Шульман); За заг. ред. Ю.М. Ляховицького.-Х.: Б-ка газети «Бенсіах». 1995.—292 с.

Чергова книга з серії «Єврейський геноцид в Україні в період окупації. 1941-1944 ». («Зневажена мезуза» («Книга Дробицького Яру»)), 1991; «Голокост в Україні та антисемітизм у перспективі», 1992; «Жовта Книга» (вип. 2), 1992; «Жовта Книга» (вип. 3), 1994) містить вперше опубліковані німецькі документи та матеріали, що дають загальну картину масового знищення євреїв на окупованій території України в 1941-1944 рр. Більшість публікованих документів взяті з зарубіжних джерел (Федеральний архів Німеччини, Кобленц; архів Центрального відомства земельних управлінь юстиції Німеччини щодо розкриття націонал-соціалістичних злочинів, Людвігсбург; Національний архів США); зібрань відомчих членів АНО Міжнародної асоціації центрів вивчення Голокосту. Російською мовою публікується вперше.

5. Ляховицький Ю.М. Ті, хто пережили Катастрофу: люди, яким вдалося врятуватися, рятівники, колаборанти. Свідчення, факти, документи.-Х.: Б-ка газети «Бенсіах», 1996.—232 с.

Чергова книга серії «Єврейський геноцид в Україні в період окупації. 1941-1944». («Зневажена мезуза» («Книга Дробицького Яру»)), 1991; «Голокост в Україні та антисемітизм у перспективі», 1992; «Жовта Книга» (вип. 2), 1992; «Жовта Книга» (вип. 3), 1994; «Єврейський геноцид в Україні в період окупації в німецькій документалістиці. 1941-1944», 1995) містить вперше опубліковані свідчення харків’ян — колишніх в’язнів єврейських гетто і концтаборів України, що залишилися живими на окупованій нацистами території; їх рятівників — не євреїв — тих, хто удостоєний ізраїльських медалей і дипломів «Хасидей уммот ха-олам» («Праведників народів світу»), або українських дипломів «Праведників України» і просто патріотів; архівні документи та списки осіб, що вступали в колаборацію з окупантами в справі знищення єврейського населення. Як усі попередні книги серії «Єврейський геноцид в Україні в період окупації. 1941-1944», книга «Ті, що пережили Катастрофу...» продовжує мартиролог жертв нацистського геноциду, встановлений до цього часу.

6. Голокост, «єврейське питання» та сучасне українське суспільство/Коллект. авт.; За заг. ред. Ю.М. Ляховицького.-Х.: Б-ка газети «Бенсіах», 1996. —392 с.

Чергова книга серії «Єврейський геноцид в Україні в період окупації. 1941-1944». ((«Зневажена мезуза» («Книга Дробицького Яру»)), 1991; «Голокост в Україні та антисемітизм у перспективі», 1992; «Жовта Книга» (вип. 2), 1992; «Жовта Книга» (вип. 3), 1994; «Єврейський геноцид в Україні в період окупації в німецькій документалістиці. 1941-1944», 1995, «Ті, хто пережили Катастрофу: люди, яким вдалося врятуватися, рятівники, колаборанти. Свідчення, факти, документи», 1996) - колективна робота, присвячена дослідженню різних аспектів єврейської Катастрофи в Україні в період окупації: історіографії, хронології та основних етапів; участі євреїв в Опорі; колабораціонізму серед місцевого населення; ролі українського націоналістичного друку в здійсненні Голокосту; взаєминам єврейського та неєврейського населення в період Катастрофи. Ряд розділів книги присвячено злободенним питанням, пов’язаним з подоланням наслідків Голокосту в менталітеті сучасного українського суспільства, посиленням юдофобії й антисемітизму в масовій свідомості, шляхам протистояння їм, еміграції, перспективам і актуальним проблемам єврейської діаспори в Україні.

Підводячи підсумки, доречно згадати, що всі книги серії «Єврейський геноцид в Україні в період окупації. 1941-1944» включено до зібрання всіх Національних та університетських бібліотек колишнього СРСР (СНД), Великобританії, країн Європи, Японії, а також Бібліотеки Конгресу США.


З 1996 р. доцент Ю.М. Ляховицький проживає та працює в Ізраїлі. У центрі його наукової, суспільно-політичної та публіцистичної діяльності, як і раніше, — актуальна проблематика Катастрофи (та як вона пов’язана з реаліями політичного життя Ізраїлю). Особливе місце в ній продовжує займати увічнення пам’яті трагедії Харківського Дробицького Яру — як моральний імператив колишнього харків’янина та як обов'язок вченого-історика перед жертвами й поколінням фігурантів Дробицького Яру, яке зникає.

 

©2011-2021, КП «Меморіальний парк «Дробицький Яр»